Поки стадіони США, Мексики та Канади приймають матчі чемпіонату світу 2026 року, а телевізійні контракти й глобальний маркетинг приносять мільйони, у різних куточках планети футбол продовжує існувати в зовсім іншому вимірі — як гра, що не потребує ні ідеального газону, ні гігантських екранів. Про це йдеться в репортажі Diari ARA, опублікованому 17 червня 2026 року.
В Аргентині, триразовій чемпіонці світу, футбол пульсує на земляних майданчиках — так званих «потреро» (potreros). У передмістях Буенос-Айреса, як-от Сьюдад-Евіта та Інхеньєро-Будже, проходять турніри, де аматорські команди платять вступний внесок, аби змагатися за грошові призи. За різними даними, виграш може становити від 300 000 аргентинських песо (близько 215 доларів) до 2 мільйонів песо (приблизно 1420 доларів). Еміліано Мігелес, 26-річний водій, що розвозить воду з ранку, грає в таких турнірах, аби заробити додаткові кошти для сім’ї. «Для багатьох це не просто хобі, а спосіб виживання», — зазначає видання.
У секторі Газа футбол став притулком для дітей, які намагаються втекти від звуків війни. На фото репортажу — троє хлопчиків, які грають серед руїн міста Газа, подалі від комерційної лихоманки Мундіалю. М’яч тут — символ стійкості та надії.
У Нігерії репортаж розповідає про Model Queens Football Academy з міста Ілорін (штат Квара). Попри те, що аудиторія жіночого футболу в країні зросла на 40% з 2020 року, на півночі Нігерії гравчині досі стикаються з культурними бар’єрами. Мар'ям Мухаммед, 17-річна капітанка академії, тренується вдома та мріє про великий футбол, рівняючись на таких гравців, як Серхіо Бускетс. Разом із нею в команді грає Башират Омотошо (19 років), яка поєднує тренування з продажем традиційних солодощів на вулиці, аби допомогти матері. «У футболі тут залишається справжність і мрії найменших», — підсумовує автор матеріалу Хав'єр Бертраль.