Журналіст і письменник Антоні Басас (Antoni Bassas) опублікував у Diari ARA колонку, в якій гостро розкритикував усталений наратив лівих каталонських політиків, що, на його думку, «робить невидимим» каталонський робітничий клас. Приводом для тексту стало інтерв'ю кандидатки від «Широкого фронту» Ади Колау (Ada Colau) блогеру Жорді Вайлду (Jordi Wild), опубліковане 13 листопада 2026 року в рамках передвиборчої кампанії до загальних виборів 29 листопада.
У відповідь на слова Колау, яка заявила, що «робітничі квартали Барселони збудували своїми руками трудівники, що приїхали з Естремадури та Андалусії, яких називали charnegos, а буржуазія ставилася до них як до людей другого сорту», Басас зауважує, що цей образ хоч і спирається на реальні факти, є надто спрощеним. «Проблема в тому, — пише він, — що завжди йдеться про одне й те саме спрощення реальності». Журналіст звертає увагу, що з поля зору зникають тисячі каталонських робітників із фабрик Пу́бль-ноу (Poblenou), Сабаделя та Терраси, а також селяни, які переїжджали до Барселони з усіх куточків Каталонії — зокрема тих, кого змальовує Марія Барбал у романі «Pedra de tartera».
Басас заперечує, ніби зустрічати андалусійців, естремадурців та арагонців виходили самі лише «буржуї з перлами на краватках». Він нагадує про мережу атенеумів, профспілок, спортивних клубів, парафій та інших осередків, де відбувалася інтеграція приїжджих у життя каталонських народних верств. «Не кажучи вже про те, як працювали мої батьки, обоє народжені в Барселоні, — так само, як і батьки багатьох моїх шкільних товаришів у Гра́сії», — додає автор.
Свою критику Басас завершує застереженням: таке спрощення перетворюється на карикатуру, коли завершується ідеалізацією нібито природної солідарності колишніх мігрантів із новоприбулими, — адже результати Vox у тих самих робітничих кварталах свідчать про інше.